Олеся Вакуленко. Традиція в родовій лінії — і свій стиль

Олеся — художниця у третьому поколінні. Її бабуся Ганна Самарська — майстриня народного декоративного живопису і петриківського розпису - була ученицею Катерини Білокур (К. Білокур входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України). А батьки, Тамара і Олександр Вакуленки, — художники з петриківського розпису, заслужені майстри народної творчості. Це справжня родова лінія українського мистецтва.

Стиль Олесі Вакуленко виріс із петриківського розпису — відомого українського декоративно-ужиткового мистецтва, де центральним елементом візерунку є квітка. Та Олеся створила власну мову орнаменту: соняшники як знак життєвої сили, сварга як символ сонця й гармонії, птахи як обереги.

Її орнаменти легко впізнати: яскраві, детальні, кожен елемент має коріння в українській культурі. Тому вони водночас сучасні й автентичні. У наших колекціях особливо популярні її "Райські пташки", "Квіткові мережива", «Соняшники» та «Котики» — вони дарують радість, тепло й несуть сенси.

Галина Василишин-Тимофтевич. Мова писанки

Галина Василишин-Тимофтевич — відома майстриня-писанкарка. Писанка — це не просто розписане яйце, а давній оберіг, у якому кожна лінія й колір мали символічне значення: від сонця й родючості до захисту й гармонії. За допомогою воску та фарб майстриня створює з простих яєць маленькі шедеври, дотримуючись канонів народних мотивів — особливо гуцульських орнаментів. Геометричні узори, сонця, олені, пташки й безкінечні меандри — усе це мова писанки

У процесі нашого спілкування з Галиною виникла ідея перенести візерунки писанок на шовкові хустки. Це було непросте завдання: адже писанковий орнамент завжди створюється на сферичній, викривленій поверхні, а тепер потрібно було адаптувати його до площини тканини. Для художниці це стало викликом і водночас новим досвідом — і він виявився вдалим.

Так з’явилася хустка «Чарівна ружа». В її основі лежить прадавній солярний знак — восьмираменна зірка «Ружа», що символізує сонце й зародження життя. «Ружа» обрамлена безконечником і геометричним письмом із зірочками, залишаючись незмінним символом любові. Малюнок виконано в стилі писанкарства, і на шовку він виглядає так само урочисто й символічно, як на традиційному яйці.

Альона Кічкіна. «День і ніч» — сучасне народне мистецтво

Уявіть собі художницю, яка дивиться на народні орнаменти не як на щось застигле, а як на мову, якою можна говорити сьогодні. Так працює Альона Кічкіна з Харкова. Вона пройшла класичну школу живопису й графіки, експериментувала з петриківкою та самчиківкою, збирала досвід із різних традицій, щоб створити власний стиль.

Сьогодні її роботи впізнають одразу: у них є символічний примітивізм і фольк-модерн, архаїчні знаки й сучасна сміливість. Її орнаменти нагадують давні язичницькі символи, але звучать так, ніби щойно створені для XXI століття. Головна ідея художниці проста і глибока водночас: перетворити традицію на актуальне мистецтво, не втративши душу народної культури.

Один із найяскравіших прикладів — хустка «День і ніч». Тут світле і темне, день і ніч переплітаються у народних візерунках, створюючи орнамент, який водночас загадковий і стильний. Це мистецтво, яке містком з’єднує давні сенси й сучасний образ.

Катерина Дьяченко. Молоде обличчя петриківки

Петриківський розпис виник на Дніпропетровщині ще у XVIII столітті як настінна та декоративна традиція. Квіти, ягоди, фантастичні птахи стали однією з візитівок України.

Катерина Дьяченко належить до молодого покоління художниць цього напряму. Вона понад 15 років працює в петриківці та робить звичні квіти казковими, наповнюючи їх теплом і світлом. Її роботи вражають чистотою кольору й щирістю.

У її розписах чітко дотримано класичну техніку: фірмові мазки «котячою кистю» (пензлик із котячої шерсті) та «зернятко» (відбиток кінчиком пальця) — усе, як навчали старі майстрині в Петриківці. Хустки з розписом від Катерини Дяченко — це можливість доторкнутися до Дива й відчути на собі частинку української казки, намальованої молодою, але вже дуже талановитою майстринею.

Ольга Машевська. Самчиківський розпис — народна казка у кольорах

Самчиківський розпис - унікальне декоративне мистецтво, що походить із села Самчики на Хмельниччині. Колись ним прикрашали стіни хат. Але у середині ХХ століття цей настінний розпис майже зник, проте зусиллями ентузіастів був відроджений і нещодавно внесений до Національного переліку нематеріальної спадщини України.

Самчиківський стиль легко впізнати: йому притаманні великі «гобеленові» візерунки з гротескними квітами та фантастичними птахами на гілках. Коли дивишся на такі орнаменти, ніби поринаєш у народну казку — не дивно, що ці візерунки хочеться розглядати годинами, подумки мандруючи в легенди предків

Ольга Машевська — одна з тих, хто дихає цим стилем. Її орнаменти — яскраві, життєрадісні, глибокі. У них можна розглядати риси ще давніших культур — трипільської та черняхівської. Хустки з її візерунками — наче віконце в українську народну казку.

Окрім творчості, Машевська — досвідчена педагогиня (має за плечима 16 років викладання). Вона навчає не лише техніки розпису, а й філософії самореалізації через мистецтво. Її підхід ґрунтується на переконанні, що впровадження фольклорних традицій у сучасний контекст важливе не лише для збереження спадщини, а й для формування естетичного смаку. Шовкові хустки з самчиківським розписом від Ольги Машевської — це вибух барв, море позитиву й водночас глибина давньої мудрості.

Любов Паранюк. Таврійський розпис — море на тканині

Любов Паранюк — майстриня з Миколаївщини, чиє ім’я нерозривно пов’язане з відродженням таврійського розпису. Розпис походить із Північного Причорномор’я. Це декоративні настінні малюнки приморських сіл, де хвилі, рибки, човники й «руки берегині» складалися у прості, але глибоко символічні композиції.

Із 2020 року Любов Паранюк активно досліджує старовинні візерунки, подорожує селами, збирає свідчення у старожилів. Завдяки її зусиллям таврійський розпис офіційно визнано надбанням культури Миколаївської області, видано альбом з описом техніки й стилю цього розпису, готуються документи для включення до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Що ж собою являє таврійський орнамент? Йому притаманна особлива естетика, відмінна від більш відомих українських розписів. Кольорова гама — свіжа, «морська»: білий, небесно-блакитний, синій, охра. В орнаментах багато мотивів, пов’язаних із життям біля моря: риби, човники, хвилі, якорі, маяки. Таврійський розпис дуже символічний: майже кожен елемент виконує роль оберега. Хвилясті лінії нагадують воду і водночас захищають дім від вогню, а якір символізує мир і стійкість у родині. Мистецтво виросло з повсякденного життя рибалок і хліборобів, які оточували себе зрозумілими й близькими серцю символами.

Спеціально для нашого бренду «Візерунок» Любов Паранюк створила ескіз хустки «Таврійка», втіливши в ньому головні риси таврійського стилю. Композиція вийшла витонченою та гармонійною. Плавні лінії й мерехтливі відтінки створюють відчуття морського бризу, закарбованого на шовку.

Традиція і сучасність разом

Наші художники різні, але їх об’єднує спільне: любов до українських символів і бажання зробити їх актуальними на сьогодні.

Ми дбайливо переносимо ці малюнки на шовк, зберігаючи всі барви та відтінки. І коли ви обираєте хустку від «Візерунок», ви отримуєте не просто аксесуар, а частинку культури, яка йде з вами щодня.